Сонети Шекспіра в перекладі Дмитра Паламарчука
 

Сонет 66

Стомившися, вже смерті я благаю,
Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,
І в злиднях честь доходить до одчaю,
І чистій вірності шляхів нема,
І силу неміч забива в кайдани,
І честь дівоча втоптана у бруд,
І почесті не тим, хто гідний шани,
І досконалості – ганебний суд,
І злу – добро поставлене в служниці,
І владою уярмлені митці,
І істину вважають за дурниці,
І гине хист в недoума в руці.

Стомившись тим, спокою прагну я,
Та вмерти не дає  любов твоя.

 

Сонет 130

Її очей до сонця не рівняли,
Корал ніжнійший за її уста,
Не білосніжні пліч овали,
Мов з дроту чорного коса густа.
Троянд багато зустрічав я всюди,
Та на її обличчі не стрічав,
І дише так вона, як дишуть люди,
А не конвалії між диких трав.
І голосу її рівнять не треба
До музики, милішої мені,
Не знаю про ходу богинь із неба,
А кроки милої — цілком земні.
І все ж вона — найкраща поміж тими,
Що славлені похвалами пустими.

 

Сонет 116

Не буду я чинити перешкоди 
Єднанню двох сердець. То не любов, 
Що розцвіта залежно від нагоди 
І на віддаленні згасає знов. 

Любов - над бурі зведений маяк, 
Що кораблям шле промені надії, 
Це - зірка провідна, яку моряк 
Благословляє в навісній стихії. 

Любов - не блазень у руках часу, 
Що тне серпом своїм троянди свіжі - 
І щік, і уст незайману красу. 
Той серп любові справжньої не ріже. 

Як це брехня- я віршів не писав, 
І ще ніхто на світі не кохав.


Остання зміна: пʼятниця 22 липня 2016 22:47 PM