«Людина століття», Бернард Шоу прожив довге й плідне життя. Понад сімдесят років він віддав літературній праці. Письменник Шоу пробував свої сили в різних жанрах — виступав як прозаїк, публіцист, музикальний, театральний і літературний критик, але найповніше його талант розкрився в драматургії. Бернард Шоу — найвеличніший англійський драматург від часів Шекспіра. Саме його зусиллями театр Англії на порубіжжі ХІХ- ХХ ст. повернув собі не лише загальноєвропейську, а й світову славу.

Життєвий і творчий шлях письменника

Джордж Бернард Шоу народився 1856 року в Дубліні, найбільшому місті Ірландії, у родині дрібного чиновника. 

1869 року батьки Шоу влаштували хлопчика до центральної зразкової чоловічої школи в Дубліні, у якій навчалися діти дрібної буржуазії — ремісників і крамарів. Після цього Шоу змінив за 4 роки ще 3 школи, які залишили в нього гнітючі враження.

З п’ятнадцяти років хлопець працює клерком і касиром у конторі Земельної агенції. Він ненавидів свою службу — любив тільки мистецтво і мріяв присвятити себе живопису, музиці чи літературі. Бернард почувався дуже самотнім, соціальні контрасти великого міста змушували його страждати. через п’ять років Шоу переїжджає до Лондона. Він багато читає, працює в бібліотеці Британського музею й пише. Протягом п’яти років видає по одному роману щорічно, але вони не приносять йому слави. його відмовилися друкувати аж 60 видавництв!

У 1880-ті рр. перед Шоу остаточно відкрилася дорога публіциста. Блискучі, оригінальні за змістом і парадоксальні за формою статті привертали загальну увагу. З 1897 р. живе в Лондоні і має звання державного радника.

У цей час він починає працювати над драмою «Дім, де розбиваються серця» (1913-1919), яку слушно вважає своїм найкращим творінням. Вершиною драматургічної творчості Шоу стала хронікальна п’єса «Свята Жанна» (1923). Твір «Пігмаліон», написаний у 1912-1913 рр., уперше було поставлено на сцені Віденського театру 1913 року. Англійська ж прем’єра відбулася в лондонському Театрі його Величності 11 квітня 1914 року й витримала 118 вистав. Бернард Шоу так відгукувався про свою п’єсу: «Хочу похвалитися, що п’єса «Пігмаліон» користувалася найбільшим успіхом в Європі, Північній Америці й у нас. її повчальність настільки сильна й навмисна, що я із захопленням шпурляю її в обличчя тим самовдоволеним мудрецям, що, як папуги, повторюють, що мистецтво не повинно бути дидактичним. Це підтверджує мою думку, що мистецтво не може бути ніяким іншим. “Пігмаліон” — це насмішка над шанувальниками “блакитної крові”... кожна моя п’єса була каменем, який я кидав у вікна вікторіанського благополуччя».

1925 року Шоу стає лауреатом Нобелівської премії «за творчість, позначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскрометну сатиру, яка часто поєднується з надзвичайною поетичною красою». Згодом драматург багато подорожує світом. Письменник пережив Другу світову війну, під час якої активно боровся проти фашизму, і помер у своєму маєтку в Хартфордширі у 94 роки. 

Світогляд Бернарда Шоу

Б. Шоу цілком свідомо орієнтувався на творчий досвід Ібсена. Але він не лише ставив питання, як знаменитий норвежець, а й намагався на них відповісти в дусі історичного оптимізму.

Боротьба за нове суспільство була для Шоу невід’ємною від боротьби за таку драму, яка могла б поставити перед глядачем актуальні питання сучасності.

Б. Шоу — один із засновників «нової драми» в західноєвропейській літературі, що звертався і до античних міфів, і до казки, і до проблем свого часу. Прагнув парадоксами, навіть скандалом привернути увагу до болючих тем суспільного та особистого життя людей.

Англійський драматург Бернард Шоу став разом із Г. Ібсеном та іншими письменниками засновником «нової драми», спрямованої на активну співпрацю з глядачем та читачем. Ознаками її є інтелектуальність, дискусійність, відкритий фінал та боротьба за гідність людини. Б. Шоу, як і інші митці порубіжжя ХІХ-ХХ ст., активно шукав шляхи удосконалення людини та людства, вважав літературу, театр важливими засобами впливу на громадську та особисту думку. Щоби якомога виразніше донести свої думки, використовував гумор та сатиру, указував на парадоксальні явища життя, з іронією розвінчував стереотипи, домагаючись того, щоб людина уважніше придивилася до себе, побачила свої недоліки й прагнула змінитися на краще.

Усвідомте, що критикувати суспільство, його бездуховність, висміювати вади певних типів людей може лбдина лише смілива, небайдужа. Робити ж це майстерно та захопливо до снаги тільки талановитій і наділеній глибоким почуттям гумору особистості. Таким і був Бернард Шоу.

Висловлювання Бернарда Шоу

Найбільший гріх стосовно близьких — не ненависть, а байдужість: ось істинно вершина нелюдяності.

• Ми не маємо права споживати щастя, не виробляючи його.

• Якщо ви коли-небудь, ганяючись за щастям, знайдете його, то, подібно до старої, яка шукала свої окуляри, виявите, що щастя весь час було у вас на носі.

• Якщо у вас є яблуко, і в мене є яблуко, і ми обмінюємося цими яблуками, то у вас і в мене залишається по одному яблуку. А якщо у вас є ідея, і в мене є ідея, і ми обмінюємося ними, то в кожного із нас буде по дві ідеї.

• Людина — як цеглина: обпалюючись, міцнішає.

• Тепер, коли ми навчилися літати в небі, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає лише одного: навчитися жити на землі, як люди.

• Життя полягає не в тому, щоб знайти себе. Життя полягає в тому, щоб створити себе.



Last modified: Wednesday, 24 March 2021, 7:00 PM