Луїс де Гонгора-і-Арготе «Галерник».

ВІРШ  "ГАЛЕРНИК"

Переклад  Михайла Ореста

На галері, на турецькій

I до лави там прикутий,

Руки на весло поклавши,

Очі втупивши додолу,

Він, драгутівський невільник,

Біля узбереж Марбельї

Нарікав під звук суворий

Ланцюга й весла своїх:

"О святе іспанське море,

Славний береже і чистий,

Коне, де незмірна безліч

Сталася нещасть наморських!

Ти ж бо є те саме море,

Що прибоями цілує

Краю батьківського мури,

Короновані і горді.

Про дружину принеси ти

Вістку і скажи, чи щирі

Плач її і всі зітхання,

Що мені і тут лунають.

Бо якщо полон мій справді

Ще оплакує, як легко

Ти могло б південні води

Перлами перевершити!

Дай же, о криваве море,

Відповідь; тобі не тяжко

Це вчинити, якщо правда,

Що і води мають мову.

Але ти німуй, о море,

Якщо смерть її забрала;

Хоч цього не сміє статись,

Бо живу я поза нею,

Бо прожив я десять років

Без свободи і без неї

В вічній каторзі при веслах

Не вбиває сум нікого".

Враз потужно розгорнулось

Шестеро вітрил галерних,

I звелів йому наглядач

Всю свою ужити силу.

ПЕРЕВІР СЕБЕ 

1.    Який художній стиль панував у Європі та Іспанії у XVII ст.?