Вивчаємо роман Е.Сігела "Історія одного кохання"

Дженніфер

Олівер Барретт

І я теж, Філе. І я скучила за тобою. Дуже скучила.

Старий Не-хи-хи з кам'яним виразом на обличчі    

«в усіх інших відношеннях йому ціни не складеш»

Батько, як усі сноби, обожнював «спеціалістів»

А потім вони кидаються одне до одного. Обіймаються. Міцно-міцно. Погойдуються

Коли подали гаряче, Старий Не-хи-хи взявся читати мені одне зі своїх прісних
казань…

 Я не можу сидіти згорнувши руки! Як це так — щоб батько відмовився від рідної
дитини? Батькову любов треба поважати, нею треба пишатися! Батькова любов — це особлива,
рідкісна любов.

 Коли ти надумаєш врешті помиритися з ним, його, може, й на світі вже не  буде.

Не знаю, чому це так, але О. Б. III примудряється відтоптувати мені мозолі навіть тоді, коли хвалить мене.

Тварюка ти безсердечна,— сказала вона мені й звернулася до батька, закінчуючи
розмову: — Містере Берретт, Олівер хоче переказати вам, що по-своєму...— Вона
спинилася, переводячи дух. Її трясло від плачу, тож їй було нелегко говорити. Я
був надто здивований, щоб утрутитись, і тільки слухав, що вона «перекаже»
батькові.— Він дуже вас любить,— сказала вона і зразу ж поклала трубку.

Ти вгадала. У кам'яній масці. З найтвердішого каменю.

А ота сита незворушність, з якою він переглядає
мої оцінки! Хоч би як я із шкури пнувся — він сприймає все, як належне!

Я хочу, щоб ти підтримав Філа,— пояснила вона.— Для нього це буде найважчим
ударом.

Сучий син! Це був Сучий син.

Філ переносив його, наводячи лад. Він мив, чистив, натирав. Не знаю, як відбувалася в нього психічна розрядка; та хоч би чим дитина тішилась, аби тільки не плакала!

Ясна річ, Олівер III лишався вірний собі: як завжди, він зосередив вогонь на синові

Того вечора вона вигнала мене з палати, бо хотіла поговорити з батьком «як мужчина з мужчиною»

Ти йому грубіяниш, і грубіяниш, і грубіяниш! — вигукнула вона наостанку.
— А він — мені, Джен. Невже ти цього не помітила

Треба було мені,— промурмотів він,— треба було не...  Він замовк. Я теж мовчав, чекаючи. Поспішати, зрештою, було нікуди.

Якщо ти одружишся з нею тепер, у тебе не зостанеться ні цента за душею.

-Заходь, сину.
Його тон було важко визначити. Але я не міг підшукати слів, які б звучали нейтрально.
І ми сиділи мовчки, хоч поговорити хотілось і йому й мені, а проте ми навіть не
зважувалися подивитись один одному у вічі.

Олівере, треба було розповісти мені,— сказав він.

 Олівере, я приїхав допомогти,— наполегливо сказав батько.

А потім я зробив те, чого ніколи не робив у його присутності, а тим більше в його обіймах. Я заплакав.